Самолікування (згідно визначення ВОЗ) – це використання лікарських засобів, які знаходяться у вільному продажу, для профілактики та лікування порушень самопочуття, симптомів, які розпізнав споживач.
Головна характеристика самолікування – відповідальність хворого за своє здоров’я. Важливо зазначити, що вживання ліків, які відпускаються за рецептом лікаря, без кваліфікованого контролю, ні в якому разі не вважається самолікуванням і розглядається як неприпустиме явище, хоча і поширено в реальному житті.
Безрецептурні препарати – це невід’ємна складова частина та необхідні умови успішного розвитку концепції самолікування. Вони представлені різними фармакологічними групами, серед них є достатня кількість ліків, які здатні викликати побічні дії, особливо при нераціональному використанні.
Позитивні моменти впровадження самолікування в структуру охорони здоров’я :
- економія часу і коштів пацієнтів;
- зменшення навантаження на лікувально-профілактичні заклади та лікарів;
- економія бюджетних коштів;
- активна участь лікарів у формуванні номенклатури лікарських засобів, що відпускаються без рецепта лікаря;
- активне впровадження в практику аптечних закладів фармацевтичної опіки;
- збільшення доходів аптечних закладів.
Крім того, не треба забувати і про ризики та негативні наслідки самолікування, а саме: загроза несвоєчасного звернення до лікаря та, як наслідок, висока вірогідність ускладнень хвороби, високий ризик медикаментозних ускладнень.
Людина має бути проінформована, в яких випадках можна займатися самолікуванням, а в яких – звертатися до лікаря. Межа між цими випадками повинна буди чітко зрозуміла хворому, який купує в аптеці ліки для самолікування. При наявності навіть незначних сумнівів необхідно спрямувати пацієнта на візит до лікаря. Самолікування не розглядається як альтернатива фахового лікування.